Державне майно, родинні зв’язки та Верховний Суд: справа «Дніпродіпрошахту», яка може стати прецедентом

Read Time:4 Minute, 4 Second

У Верховному Суді триває розгляд справи №904/4124/24 щодо повернення у державну власність нерухомості ДП «Дніпродіпрошахт».

Перед Верховним Судом стоїть принципове питання: чи можуть механізми переоформлення державного майна, про які йтиметься далі, вважатися добросовісним цивільним оборотом, або ж сам характер такого переходу виключає добросовісність останнього набувача.

Втім, за межами суто юридичного спору ця історія вже давно перетворилася на значно ширше питання – як державне майно роками переходить у приватні руки через складний ланцюг переоформлень, пов’язаних осіб та формально законних процедур.

Сьогодні у центрі уваги – нерухомість у Дніпрі, яка після серії угод опинилася у власності родини колишнього міністра вугільної промисловості України Юрія Русанцова.

Історія починається ще у 1996 році

Саме тоді наказом Міністерства вугільної промисловості України №499 Юрій Русанцов створив ДВАТ «Дніпродіпрошахт» шляхом корпоратизації державного підприємства.

Тим самим наказом було призначено керівника підприємства – Олександра Скляренка.

Через кілька років саме Скляренко підписуватиме документи щодо відчуження частини державного майна підприємства.

Пізніше це майно перейде у власність Світлани Русанцової – дружини колишнього міністра, а згодом – Сергія Русанцова, його сина.

Саме цей ланцюг подій сьогодні став одним із ключових у Верховному Суді, оскільки напряму ставить під сумнів головне — чи може останній набувач вважатися добросовісним, якщо весь шлях переходу державного майна роками залишався всередині одного кола пов’язаних осіб.

Компанія, яка з’явилась перед самою угодою

Першим приватним набувачем державної нерухомості стало ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс».

Компанію зареєстрували 4 вересня 2008 року – незадовго до оформлення договору купівлі-продажу державного майна.

Однак найбільше уваги у цій історії привертає не дата створення компанії, а її адреса.

ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс» було зареєстроване у Києві за адресою: вул. Срібнокільська, 20, кв. 12.

За цією ж адресою зареєстрований Сергій Русанцов – майбутній кінцевий власник спірного майна.

Саме ця компанія першою отримує державну нерухомість.

Директор із давніми зв’язками

Не менш цікавою виглядає історія директорки ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс» Вікторії Шипілової.

До появи у компанії Шипілова очолювала приватне підприємство «ТОКІ».

Власником ПП «ТОКІ» був Сергій Русанцов.

Таким чином компанію, яка першою отримала державне майно «Дніпродіпрошахту», очолювала людина, яка раніше працювала у структурі бізнесу майбутнього власника цього ж майна.

Як майно переходило всередині однієї родини

Після оформлення на ТОВ «Днепр-Бизнес-Люкс» нерухомість перейшла до Світлани Русанцової.

У 2019 році майно за договором дарування переходить Сергію Русанцову.

Фактично ланцюг виглядає так:

– компанія;

– дружина;

– син.

І все це – навколо державного підприємства, створеного свого часу самим Юрієм Русанцовим.

Але і на цьому історія не закінчується.

У 2021 році на нерухомість площею понад 1100 квадратних метрів у центрі Дніпра оформлюється іпотека між членами тієї ж родини.

Сергій Русанцов передає майно в іпотеку своїй матері – Світлані Русанцовій – як забезпечення позики на суму 30 тисяч гривень.

На тлі площі та вартості об’єкта така конструкція виглядає щонайменше незвично.

Ще один схожий епізод

У 2021 році в ухвалі Октябрського районного суду м. Полтави у справі №554/7595/20 з’являється ще одне державне підприємство — «Південдіпрошахт».

Йдеться про кримінальне провадження, яке розслідувало Територіальне управління ДБР у місті Полтаві.

За даними досудового розслідування, слідство перевіряло обставини продажу нерухомого майна державного підприємства за заниженою вартістю без необхідних погоджень державних органів.

В ухвалі суду згадуються Світлана Русанцова, Ірина Русанцова та Сергій Русанцов.

За версією слідства, у 2019 році було реалізовано понад 3400 квадратних метрів нерухомості державного підприємства «Південдіпрошахт» без необхідних погоджень Міністерства енергетики та Харківської ОДА.

На тлі історії «Дніпродіпрошахту» ці обставини вже виглядають не як випадковий збіг.

Кримінальна справа щодо колишнього керівника

Після зміни керівництва ДП «Дніпродіпрошахт» на підприємстві провели інвентаризацію та виявили відсутність частини державного майна.

Після цього було відкрито кримінальне провадження щодо колишнього керівника підприємства Олександра Скляренка.

Саме Скляренко свого часу підписував документи щодо відчуження майна, яке згодом опинилося у власності родини Русанцових.

Втім, розгляд кримінального провадження фактично припинився після смерті обвинуваченого.

Чому ця справа важлива для держави зараз

Історія «Дніпродіпрошахту» – це не лише питання подій 2008 року.

Спірне майно – частина цокольного поверху адміністративної будівлі, через який проходять основні інженерні комунікації всього комплексу.

Саме цей поверх сьогодні перебуває поза державною власністю.

При цьому ДП «Дніпродіпрошахт» вже включене до переліку об’єктів приватизації.

Фактично держава ризикує вийти на приватизацію без частини ключового інфраструктурного приміщення адміністративного комплексу.

Це безпосередньо впливає на ринкову вартість підприємства та створює ризик багатомільйонних втрат для держави.

Сьогодні Верховний Суд розглядає не просто спір щодо однієї будівлі.

Фактично суд має визначити, чи можна вважати добросовісним цивільним оборотом ситуацію, коли державне майно:

– оформлюється на компанію, створену незадовго до угоди;

– компанія зареєстрована за адресою майбутнього власника;

– директор компанії раніше працював у структурі його бізнесу;

– майно переходить дружині колишнього міністра;

– після цього – його сину;

– а згодом ще й обтяжується іпотекою всередині тієї ж родини.

На момент відчуження законодавство прямо забороняло передачу такого майна у приватну власність без спеціальної процедури та погодження державних органів.

Сьогодні саме Верховний Суд має відповісти: чи достатньо кількох переоформлень та спливу часу для того, щоб державне майно остаточно втратило зв’язок із державою – навіть якщо весь ланцюг його переходу роками залишався всередині одного кола пов’язаних осіб, а сама держава у майбутньому ризикує зазнати ще більших збитків під час приватизації стратегічно важливого підприємства.