Politico: Україна і Іран – головні геостратегічні виклики року

Read Time:2 Minute, 32 Second

З численних зовнішньополітичних проблем 2022 року дві будуть мати особливе геостратегічне значення і в новому році. Власне, йдеться про те, чи бажання України стати країною НАТО нарешті справдиться і що робити з іранським режимом в питанні ядерної угоди. Про це в статті для Politico пише президент Фонду Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер.
Він визнає, що процедура розширення альянсу справді складна. І відмова Туреччини схвалювати членство Швеції і Фінляндії це доводить. Потрібна не лише одностайність країн-учасниць, а й схвалення кожного національного парламенту. Оскільки рішення пов’язане з формальною міжнародною угодою. Тому, на думку Ішингера, щоб правильно відреагувати на заявку України про вступ в НАТО, варто згадати три критерії, які були застосовані під час першого раунду розширення альянсу в 1997 році.
На той час союзники ставили всього три питання. Перш за все, чи в країні, яка хоче приєднатися до НАТО, існує консенсус щодо вступу в альянс, щоб потенційне членство не спровокувало внутрішній розкол? Чи всі союзники підтримують надання членства цій країні? І чи приєднання нової країни розширить європейську безпеку і стабільність загалом?
«В ті часи ми рекомендували президентам і главам держав запрошувати перспективних членів, лише якщо відповіді на всі три питання будуть ствердними. І у випадку Польщі, Чехії і Угорщини всі три питання отримали однозначну відповідь «так».
Коли ж на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році було підняте питання України, виникла суперечлива дискусія. Канцлер Німеччини Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі дійшли висновку, що не на всі три питання можна відповісти ствердно», – пригадує Ішингер, додаючи, що озираючись на ті події сьогодні можна зробити протилежний висновок, особливо в питанні про європейську безпеку і стабільність.

Хоча не всі занепокоєння союзників були розвіяні. Можливо, це пояснює, чому альянс досі вагається щодо членства України. У питанні Ірану головний виклик полягає в тому, чи запровадити проти країни ще більш жорсткі санкції або ж проявити стриманість у відповіді на поточні порушення прав людини через зацікавленість Заходу у відновленні ядерної угоди. Ішингер вважає, що тут однозначна відповідь: «Ні!».

Він визнає, що існують серйозні занепокоєння щодо захисту міжнародної угоди про ядерне нерозповсюдження. Однак, більшість експертів переконані, що шанси на відродження ядерної угоди з Тегераном стали нульовими ще до того, як в Ірані спалахнули протести. Іранська сторона не демонструвала бажання погодитися з запропонованим проектом угоди в нинішньому вигляді.
«Більше того, підписання угоди з Тегераном зараз пошле абсолютно неправильний сигнал. Тому що будь-які поступки з боку Заходу можуть здатися підтримкою режиму. Це буде ляпас для іранців, які борються за свободу, а також для тих, кого вже ув’язнили», – пояснює Ішингер.

Саме тому, на його думку, Захід повинен без вагань запровадити нові санкції проти іранського режиму. Зважаючи на поставки іранських безпілотників Росії, Тегеран таким чином підтримує геноцидну війну проти України. І це не прийнятно.
«Тому для Тегерана повинно стати очевидним, що він зіштовхнувся не лише з внутрішніми викликами, а й буде мати справу з ще більшою міжнародною ізоляцією», – йдеться в статті.

Ішингер додає, що ядерна угода з Іраном повинна залишатися на столі, якщо Захід хоче зберегти вірність своїм цінностям. Однак, він також повинен показати іранському народу, що його не покинуть у сміливій битві за свободу.