Китайські НПЗ забезпечують нафтові доходи Ірану: як працює тіньова схема

Read Time:2 Minute, 34 Second

Іран зберігає доступ до нафтових грошей через китайські незалежні НПЗ, тіньовий флот і мережу посередників, на які США тепер посилюють санкційний тиск. Китайські незалежні нафтопереробні заводи стали ключовою ланкою схеми, яка дозволяє Ірану продавати нафту попри американські санкції. Саме через ці НПЗ, відомі як teapot refineries, значна частина іранської сировини доходить до китайського ринку зі знижкою та з прихованим походженням.

За даними Мінфіну США, такі китайські НПЗ купують більшість іранської сирої нафти й забезпечують режиму в Тегерані важливе джерело доходів. Associated Press наводить оцінку, що до загострення війни навколо Ірану Китай купував 80-90% іранського нафтового експорту. Схема працює через кілька рівнів.

Іранська нафта перевозиться суднами "тіньового флоту", змінює документи, може проходити через перевантаження з судна на судно і часто заходить у Китай як вантаж із прихованим або зміненим походженням. За даними AP, така нафта може надходити як сировина з інших країн, зокрема Малайзії. У квітні США запровадили санкції проти Hengli Petrochemical (Dalian) Refinery – одного з найбільших китайських незалежних НПЗ.

За версією Мінфіну США, з 2023 року завод отримував іранські нафтові вантажі від підсанкційних суден і купив іранських нафтопродуктів на мільярди доларів. Разом із Hengli під обмеження потрапили близько 40 судноплавних компаній і танкерів, які Вашингтон пов'язує з іранським "тіньовим флотом". Американська влада заявляє, що ці структури допомагають Ірану зберігати нафтові доходи, які можуть фінансувати військові програми, регіональних союзників і силові структури.

Окремий ризик для США – те, що ці НПЗ формально не є великими державними нафтовими гігантами Китаю. Саме тому вони можуть брати на себе вищий санкційний ризик і купувати дешеву підсанкційну нафту, тоді як великі китайські компанії більше зважають на доступ до доларової системи та міжнародних ринків. Дослідницька компанія Kharon зазначає, що "незалежний" статус таких НПЗ не завжди означає повну відокремленість від китайської державної економіки.

Частина з них має партнерства, спільні проєкти або клієнтські зв'язки з великими державними енергетичними компаніями Китаю. Для світового нафтового ринку ця схема має подвійний ефект. З одного боку, вона допомагає Ірану зберігати експорт і частково пом'якшує дефіцит пропозиції для Китаю.

З іншого – посилення санкцій проти НПЗ, танкерів і фінансових посередників може додати нервозності ринку, якщо реальні поставки почнуть скорочуватися. Для України ця історія важлива не лише через ціну на нафту. Іран залишається партнером Росії у військовій сфері, а нафтові доходи Тегерана підтримують його здатність фінансувати оборонні програми й регіональну активність.

Чим довше працюють тіньові нафтові канали, тим складніше санкціями обмежувати ресурси режимів, які прямо або опосередковано працюють проти інтересів України. Є й інший український кут: іранська схема схожа на російські спроби обходити санкції через тіньовий флот, непрозорих власників суден, перевантаження у морі та посередницькі компанії. Якщо США і партнери навчаться ефективніше бити по такій інфраструктурі, це може стати корисним прецедентом і для тиску на російський нафтовий експорт.

Поки що санкції не знищують схему повністю, але роблять її дорожчою і ризикованішою для покупців, банків, судновласників і трейдерів. Саме це є головною метою Вашингтона: не лише покарати окремі компанії, а підвищити вартість обходу санкцій настільки, щоб іранська нафта перестала бути легкою знижкою для китайських НПЗ. За матеріалами: CNN, Мінфін США, Associated Press, The Washington Post, Kharon, Al Jazeera