Чому в Європі зростає страх, що РФ може “перевірити” НАТО на рішучість – пояснення

Read Time:3 Minute, 20 Second

Видання The Washington Post опублікувало колонку про те, що буде робити США в особі Трампа, якщо РФ вирішить напасти на одну з європейських країн. Поки не йдеться про неминучий російський напад. Втім варто звернути увагу на кілька тривожних тенденцій: дедалі агресивнішу риторику Москви, швидке переозброєння Європи, попередження західних аналітиків і головне – сумніви європейців у тому, наскільки автоматично США за Дональда Трампа прийдуть їм на допомогу в разі обмеженої атаки.

Перший чинник страху – у тому, що на Заході дедалі частіше говорять не про "закінчення" російської загрози після війни проти України, а про її можливе переформатування. У березневому дослідженні Carnegie Endowment сказано, що Росія вийде з війни менш захищеною, більш озлобленою і більш загрозливою для Європи, ніж до 2022 року. Автори прямо пишуть, що несподівана криза або помилка у розрахунках можуть підштовхнути Москву до атаки на одного з сусідів, щоб довести, ніби стаття 5 НАТО нічого не варта.

Другий чинник – часовий горизонт. Генсек НАТО Марк Рютте ще торік попереджав, що Росія може бути готова застосувати військову силу проти Альянсу впродовж п'яти років. У червневій промові в Chatham House він пов'язував це з темпами російського військового виробництва і прямо казав, що всі члени НАТО тепер фактично перебувають "на східному фланзі".

Це важливо, бо страх у Європі стосується не обов'язково великої війни, а радше короткої локальної провокації (наприклад, проти Балтії чи острова в Балтійському морі), яка мала б перевірити, чи Альянс зреагує миттєво. Третій чинник – те, що самі країни Півночі і Балтії вже мислять такими сценаріями. У витягах зі звіту Шведської оборонної комісії прямо сказано, що збройний напад на Швецію або її союзників не можна виключати, а Росія мобілізувала суспільство й економіку для довгої війни.

Документ наголошує: ескалація може призвести до атак на інші держави, а Швеція як член НАТО має бути готовою діяти ще в мирний час, щоб зміцнювати стримування. Це не доказ неминучої атаки, але це офіційне визнання, що сценарії обмеженої російської провокації вже розглядаються як реалістичні. Четвертий чинник – поведінка самої Росії вже зараз.

У колонці The Washington Post згадується, що Москва посилює тиск на Європу не лише на фронті в Україні, а й через гібридні дії, погрози та саботаж. Carnegie теж пише, що зростання напруженості між Росією і Європою визначатиметься не лише географією конфлікту, а й новими видами озброєнь та змінами у трансатлантичних відносинах. Тобто страх у Європі підживлює не лише те, що Росія теоретично може зробити, а й те, що вона вже послідовно випробовує межі дозволеного.

Але головне джерело нервозності – це не тільки Путін, а й Трамп. Washington Post прямо ставить питання: що зробив би Трамп, якби Росія завдала удару по європейській країні НАТО? Таке питання з'явилося не на порожньому місці.

У стратегії національної безпеки США за 2025 рік Білий дім писав, що управління європейськими відносинами з Росією вимагатиме значного американського дипломатичного залучення, щоб "відновити стратегічну стабільність" і зменшити ризик конфлікту між Росією та європейськими державами. Для багатьох у Європі це звучить не як безумовна обіцянка захисту, а як сигнал, що Вашингтон думає не лише про стримування Москви, а й про нове балансування з нею. Саме тому в Європі сьогодні бояться не стільки повномасштабного російського вторгнення, скільки "тесту на рішучість".

Логіка проста: якщо Кремль вирішить, що вікно можливостей звужується – бо Європа швидко переозброюється, Україна нарощує дальні удари, а США стають менш передбачуваними, – тоді спокуса обмеженої провокації може зрости. Не для того, щоб негайно окупувати пів континенту, а щоб перевірити, чи не виявиться Захід політично слабшим, ніж він сам про себе говорить. Це і є ядро сьогоднішнього європейського страху.

Водночас важливо не перебільшувати. Жодне з наведених джерел не стверджує, що Росія вже ухвалила рішення атакувати НАТО найближчими днями чи тижнями. І Carnegie, і шведські оцінки, і промова Рютте говорять радше про ризик, вікно можливостей і необхідність готуватися заздалегідь.

Тобто головний висновок не в тому, що війна Росії з Європою неминуча, а в тому, що сама можливість такого сценарію перестала бути маргінальною фантазією й увійшла в мейнстрим стратегічного планування. За матеріалами: The Washington Post Opinion, Carnegie Endowment, Chatham House, уряд Швеції, Білий дім