Україна просить Туреччину допомогти організувати зустріч Зеленського і Путіна

Read Time:1 Minute, 50 Second

Київ намагається дати новий імпульс переговорному треку на тлі затягування війни та уповільнення американського посередництва. Україна звернулася до Туреччини з проханням допомогти організувати зустріч президента Володимира Зеленського з Володимиром Путіним. Як повідомляє Bloomberg, про це заявив міністр закордонних справ Андрій Сибіга, наголосивши, що Київ готовий приїхати й до іншої столиці, якщо вона, окрім Москви та Мінська, погодиться прийняти такі переговори.

Це спроба оживити дипломатичний трек у момент, коли повномасштабна війна Росії проти України триває вже п’ятий рік, а переговори за посередництва США втратили темп на тлі близькосхідної кризи. Для Києва це також сигнал, що ставка робиться не лише на військовий тиск і санкції, а й на пошук майданчика, який може дати політичний результат на найвищому рівні. Туреччина для такого сценарію виглядає одним із найбільш реалістичних варіантів.

Анкара зберігає робочий контакт і з Україною, і з Росією, а Стамбул уже був майданчиком для кількох раундів переговорів між сторонами. Саме там проходили перші прямі контакти представників Києва і Москви після тривалої паузи, а також переговори, що у 2022 році завершилися "зерновою угодою" за посередництва Туреччини та ООН. Володимир Зеленський раніше неодноразово заявляв, що готовий до особистої зустрічі з Путіним, якщо вона допоможе просунути домовленості про припинення війни.

Водночас Кремль раніше давав зрозуміти, що не вважає таку зустріч доцільною до моменту, коли сторони погодять рамкову угоду, яку лідери могли б лише формально затвердити. Поки що ні Анкара, ні Москва публічно не підтвердили готовності до такого формату. Це означає, що нинішня ініціатива Києва є радше політичним тестом на готовність сторін повернутися до предметного діалогу, ніж ознакою швидкого прориву.

Паралельно Україна намагається посилити тиск на Росію іншими інструментами. Йдеться, зокрема, про нові санкції Євросоюзу, удари по військовій та логістичній інфраструктурі РФ і спробу утримати ініціативу на окремих ділянках фронту завдяки розвитку безпілотних технологій. У такій логіці можлива зустріч у Туреччині виглядає не альтернативою силовому і санкційному тиску, а ще одним важелем у спробі зрушити переговори з мертвої точки.

Для України практичне значення цієї ініціативи полягає ще й у тому, що будь-який новий канал переговорів може впливати на подальшу позицію партнерів — від санкційних рішень у ЄС до параметрів майбутніх гарантій безпеки. Але без публічної згоди Кремля і без зрозумілого порядку денного говорити про реальну підготовку саміту поки що зарано.